#НАДЗВИЧАЙНІ

Дояр

Роман Жвавий, 38 років

За освітою економіст. П’ять років працює на козиній фермі в Київській області, де опікується стадом із 200 кіз альпійських і англо-нубійських порід. Виготовляє продукцію для ТМ “Лавка Традицій” у “Сільпо”. Далеко від людей, там, де немає галасу й парканів, почувається в більшій безпеці, ніж у будь-якому людному місці.

У мене в дворі росте 150-річний ясень, а спів птахів не дозволяє розмовляти телефоном.

Не знаю, звідки в мене цей потяг до роботи на фермі. Мій дід був агроном, але я його не пам’ятаю. Можливо, через нього?

Шлях до мрії буває коротший, ніж ми собі уявляємо. У якийсь момент я просто перехотів мешкати у великому місті. Придбав хату поруч із фермою, і мрія здійснилася.

Фермерство — це щоденний азарт й імпровізація. Тут ніколи немає одного шляху виконати завдання, тут нічого не можна зробити по книжці — усе методом спроб і помилок.

Ферми бувають інтенсивного циклу і природного, як у нас. Наші тварини дають 2,85 літра молока на день, а не 3,2, як могли б. Але для нас головне — не кількість, а якість.

Усі вважають, що фермери мають вигляд, як в американському кіно. І це недалеко від істини. Я ношу напівкомбінезон — це найзручніший одяг.

Я виконую на фермі різноманітну роботу. Наприклад, випас і доїння. Ні, не вручну, звичайно. Це відбувається в доїльному залі за допомогою сучасного обладнання.

А ось випас кіз — це двогодинна прогулянка на природі двічі на день. За нагоди завжди роблю це особисто. У цей час намагаюся не використовувати смартфон, не слухати музики. Насолоджуюся тишею і спокоєм.

Кози, як і люди, мають різний характер. Альпійські — незалежніші, англо-нубійські — домашні, завжди туляться до мене на випасі. Інтелект у тварин теж різний — у нас є коза «директорка» та її «заступниця». Обидві наче розумніші за інших, хитріші.

«Коза — корова для бідних» — казали раніше. Тепер ставлення до козячого молока змінюється, воно стає дедалі популярнішим. Дочки мої його теж люблять.

У нас тут така соціальна дистанція, що ніяка пандемія не страшна. На фермі нас працює лише четверо, відвідувачів майже не буває. Я не люблю галасу, не люблю метушні.

Останні чотири дні вихідних були в мене у вересні. А тижнева відпустка в серпні. Для хобі та відпочинку часу поки немає.

Моя старша дочка відвідує тут сільську школу. У класі всього п’ятеро дітей. Можна сказати, індивідуальне навчання. Діти на природі щасливі. І навіть дружина почала звикати.