#НАДЗВИЧАЙНІ

Доглядальниця

Людмила Мазур, 49 років

За освітою бухгалтер. Шість років працює в Київській патронажній службі, доглядає важкохворих дорослих і дітей. У вільний час вирощує півонії та хризантеми.

Щоб допомагати хворим людям, медична освіта не обов’язкова, а співчуття і людяність — так.

Я вмію робити все, крім внутрішньовенних ін’єкцій. І кров взяти на цукор, і інсулін вколоти. Медичної освіти в мене немає, мене навчала фельдшер у моєму селі, і в лікарнях я завжди вчилася в медсестер.

Є професії, що дозволяють людині прикидатися. Роками. Усе життя. Якось дотягнути з ранку до вечора й забути до наступного ранку. У моїй професії неможливо вдавати — тут усе по-справжньому. Так або ні.

Це для мене більше, ніж робота. Це особисте. Десять років тому я поховала спочатку дідуся, потім бабусю, потім тата, потім чоловіка, потім свекра, потім старшого онука… Я стільки пережила, що допомагати іншим переживати біль стало для мене покликанням.

Люди часто думають, що суть нашої роботи полягає в сидінні біля ліжка хворого. Через її російську назву «сиделка» — від дієслова «сидеть». Це не так. За цілий день іноді й на хвильку сісти немає коли, не те, що довго сидіти. Якщо людина лежача, максимум, що можу за день, — це подихати свіжим повітрям на балконі.

У нас гнучкий графік. Я можу бути на роботі місяць чи півтора поспіль, а можу й мінятися через два тижні. Домовляємося з колегами. Це дуже командна робота.

Няням і доглядальницям довіряють найдорожче — беззахисних дітей, літніх батьків, хворих дідусів і бабусь.

Карантин застав мене в паліативному відділі Інституту педіатрії, акушерства та гінекології в Києві — там я доглядала хлопчика-сироту Владика. У 16 років він важив 11 кілограмів, а за два місяці зі мною набрав ще шість.

З дітьми легше працювати фізично, ніж з дорослими, але складніше морально тому що прив’язуєшся до них, як до своїх власних.

Складно повірити, але до болю, свого й чужого, звикаєш. Я звикла. Коли особливо важко — молюся.

Багато моїх колег їдуть працювати за кордон. Не засуджую їх, але мені вдома легше. Перезавантажуватися їжджу на Хмельниччину — у мене там мама та свекруха, онуки, діти.

У вільний час вирощую квіти. У мене і півонії є, і хризантеми, троянди, тюльпани, нарциси... Виходить, що й відпочиваю я, когось доглядаючи.