#НАДЗВИЧАЙНІ

Няня

Ольга Савкіна, 65 років

За освітою — медсестра. Усе життя піклується про дітей: у пологовому будинку, яслах. Уже 13 років працює нянею — у Києві, Херсоні, Дубаї. За цей час допомогла виховати дев’ятьох дітей. Має дочку і двох онуків.

Ви вмієте вдягати воротарську амуніцію? А от я вмію. Завдяки восьмирічному Олексію, з яким ми разом уже п’ять років. Він захоплюється хокеєм. А ще ми вчимо вірші, читаємо, ганяємо на велосипеді й граємо у футбол.

Мені пропонували більшу зарплату, щоб я стала нянею для маленької дівчинки. Я відмовилась. Як же я Олексійка залишу? Жартуємо, що буду з ним до його вступу в університет, а далі побачимо.

Не можна бути нянею «на автоматі». Найменша фальш — і ви втрачаєте довіру дитини.

Няня — це не лише сльози розчулення, теплі обійми й казки на ніч. У Дубаї я була нянею Яна. Так сталося, що його мама почала ревнувати до мене, тож я мусила піти. Це було дуже важко. Янчик кричав, його буквально від мене відривали. Я досі не відпустила цю ситуацію, дуже сумую та відчуваю провину перед Яном. Найскладніше для мене — розлучатися з дітьми.

Ситуації бувають різні. Я багато спілкувалася з нянями. Одну з них ображали батьки дитини. Ми говорили: «Іро, ну чого ти? Покинь!» А вона каже: «Дівчата, зрозумійте, я не можу залишити цю дитину, я її єдина розрада».

Коли дитячі долоньки торкаються твого обличчя — це і є щастя. «Моя ти кололівна», — казав при цьому мій вихованець Микитка, бо ще не вимовляв літеру «р».

Навіть коли моя робота в сім’ї виконана, зв’язок не переривається. У Києві я була одна з нянь двійняток. Почала працювати, коли їм було всього чотири тижні, і залишалася поруч п’ять років. Тепер їм по десять. Якось приїхала в Київ і вирішила зробити їм сюрприз — зустріла зі школи. Радості не було меж: вони подумали, що я повернулася.

Карантин не може завадити мені брати участь у вихованні Олексія. Навіть коли ми не разом, то весь час на зв’язку. Я в курсі всіх справ. Побачила в хокейній групі у вайбері, що «сьогодні онлайнове заняття з ключкою», одразу ж набрала Олексія, щоб дізнатися, як це відбувається і чи цілі стіни.

Для дітей я Мері Поппінс, а не фрекен Бок із книжки «Малюк і Карлсон, що живе на даху». Важливо бачити казкове у простих речах і не боятися змін.

Плани на майбутнє в мене грандіозні. У 110 років хочу стрибнути з парашутом. Коли ми з Олексійчиком відпочивали в Туреччині, його тато запропонував здійснити цю мрію. Але я не наважилася — ще зарано.