Ольга Савкіна, 65 років
За освітою — медсестра. Усе життя піклується про дітей: у пологовому будинку, яслах. Уже 13 років працює нянею — у Києві, Херсоні, Дубаї. За цей час допомогла виховати дев’ятьох дітей. Має дочку і двох онуків.
Ви вмієте вдягати воротарську амуніцію? А от я вмію. Завдяки восьмирічному Олексію, з яким ми разом уже п’ять років. Він захоплюється хокеєм. А ще ми вчимо вірші, читаємо, ганяємо на велосипеді й граємо у футбол.
Мені пропонували більшу зарплату, щоб я стала нянею для маленької дівчинки. Я відмовилась. Як же я Олексійка залишу? Жартуємо, що буду з ним до його вступу в університет, а далі побачимо.
Не можна бути нянею «на автоматі». Найменша фальш — і ви втрачаєте довіру дитини.
Няня — це не лише сльози розчулення, теплі обійми й казки на ніч. У Дубаї я була нянею Яна. Так сталося, що його мама почала ревнувати до мене, тож я мусила піти. Це було дуже важко. Янчик кричав, його буквально від мене відривали. Я досі не відпустила цю ситуацію, дуже сумую та відчуваю провину перед Яном. Найскладніше для мене — розлучатися з дітьми.
Ситуації бувають різні. Я багато спілкувалася з нянями. Одну з них ображали батьки дитини. Ми говорили: «Іро, ну чого ти? Покинь!» А вона каже: «Дівчата, зрозумійте, я не можу залишити цю дитину, я її єдина розрада».
Коли дитячі долоньки торкаються твого обличчя — це і є щастя. «Моя ти кололівна», — казав при цьому мій вихованець Микитка, бо ще не вимовляв літеру «р».
Навіть коли моя робота в сім’ї виконана, зв’язок не переривається. У Києві я була одна з нянь двійняток. Почала працювати, коли їм було всього чотири тижні, і залишалася поруч п’ять років. Тепер їм по десять. Якось приїхала в Київ і вирішила зробити їм сюрприз — зустріла зі школи. Радості не було меж: вони подумали, що я повернулася.
Карантин не може завадити мені брати участь у вихованні Олексія. Навіть коли ми не разом, то весь час на зв’язку. Я в курсі всіх справ. Побачила в хокейній групі у вайбері, що «сьогодні онлайнове заняття з ключкою», одразу ж набрала Олексія, щоб дізнатися, як це відбувається і чи цілі стіни.
Для дітей я Мері Поппінс, а не фрекен Бок із книжки «Малюк і Карлсон, що живе на даху». Важливо бачити казкове у простих речах і не боятися змін.
Плани на майбутнє в мене грандіозні. У 110 років хочу стрибнути з парашутом. Коли ми з Олексійчиком відпочивали в Туреччині, його тато запропонував здійснити цю мрію. Але я не наважилася — ще зарано.
Няня
2020-07-10 13:35