Консьєрж

Марія Тимошенко, 73 роки

Працювала бухгалтеркою, потім бабусею на повну ставку. Коли онуки підросли, вирішила підбадьоритися і освоїти нову спеціальність. Три роки працює консьєржкою. Активна користувачка соцмереж. Хобі — доглядати квіти навколо будинку, а також у «салоні» (так вона називає приміщення консьєржів).

Почуваюся міс Марпл з детективів Аґати Крісті. Тільки для неї світом у мініатюрі було крихітне село Сент-Мері-Мід і його мешканці, а для мене — наш будинок.

Консьєржка — це велике вухо. Людина, якій можна все розповісти. Коли обирали нового голову ОСББ, мешканці будинку розділилися на два табори. Це нагадувало вибори президента, але на мікрорівні. Скандали, інтриги, конфлікти. Кожен хотів поділитися зі мною переживаннями, кожного треба було вислухати й заспокоїти.

Мені 73, і більшу частину життя я була заручницею цифр. А ще систем обліку, змін у законодавстві та звітів. За усім цим людей майже не помічала. Тепер усе інакше.

Передати ключі, віддати посилку, викликати майстра чи заспокоїти малюка (таке теж буває) — неповний перелік моїх щоденних справ. Сенс роботи для мене — постійний рух, спілкування та вдячні усмішки.

Найбільша приємність — спостерігати, як підростають діти нашого будинку. Здається, зовсім нещодавно жінка була вагітною. Потім раз — і дитя вже сидить, два — ходити починає, три — каже тобі при зустрічі: «Добрий день!»

Коли почався карантин, мої діти говорили: «Залишайся вдома, не виходь на вулицю». Але я вирішила працювати. По-перше, робота неподалік від дому. По-друге, роботодавець подбав про захист — маску та рукавички.

Сподіваюся, що карантин закінчиться, а рукавички залишаться. Кажуть, вони додають мені схожості з англійською королевою.

Найцікавіше — спостерігати за людьми. Ми як у дитячому садку, де є і чемні, і неслухняні. Дехто ходить без маски. Інші відразу ж вивезли родину за місто, а маски та рукавички не знімають ніколи й ніде. Квитанції просять класти в поштову скриньку, щоб зайвий раз не контактувати.

Коли є вільний час, дивлюся фільми про мистецтво на ютубі або читаю та коментую пости в соцмережах. Кажуть, Інтернет — це помийна яма. А я скажу, що навіть з помийної ями можна щось корисне «вигребти» для себе. Кому що подобається, той на те й подивиться.

Під час карантину чистими мають лишатися не тільки руки, а й думки. Мої правила, що допомагають пережити важкі часи: не панікувати, підкорятися закону, бути приязною до людей.

Я не вірю, що карантин може розділити людей.