Машиніст потяга

Кирило Мілохін, 31 рік

Дванадцять років працює на залізниці. Закінчив Харківський університет залізничного транспорту. Над усе в житті любить рух — поїзди, машини, велосипед. Хобі — риболовля і різьблення по дереву.

Мабуть, я однолюб. У сьомому класі до школи прийшов інструктор з харківської дитячої залізниці й запросив до їхнього гуртка. Пішли всім класом. Потім усі покинули, а я лишився.

Тепер мені 31, на залізниці — 12 років. Був слюсарем, майстром зміни, інженером з охорони праці. Два роки працюю машиністом. Щоб стати генеральним директором, слід спочатку спробувати всі інші посади.

Керувати чимось значним — особливе відчуття. Мені з дитинства подобаються великі машини, автобуси, а тепер я керую вантажним поїздом.

Залізничники звикли все вимірювати у відстані й часі. Іноді — у грошах. Наша зарплата залежить від кількості годин у дорозі. В успішний місяць у нас буває до 15 поїздок, а тепер 10 — це добре.

Через карантин ми випереджаємо графік на три-чотири години. Зазвичай вантажний транспорт прямує за пасажирським. А тепер, крім нас, ніхто не їздить.

На вантажних перевезеннях я працюю машиністом, а на пасажирських — помічником машиніста. Приїжджав кудись, а там на пероні хтось на когось уже чекав з квітами. Подобається за цим спостерігати. Сподіваюся, незабаром ми всі повернемося до нормального життя.

Кабіна машиніста — це більше як 70 кнопок і 20 важелів.

Досвідчені машиністи за десятиліття виробляють свій неповторний стиль водіння — манеру їзди, плавність ходу, керування гальмами.

Машиніста вантажного поїзда за чотири години до рейсу мають право викликати на роботу. Зателефонують у будь-який час серед ночі: «Їдеш?» І їду.

Ми з дружиною залізничники, але вперше зустрілися на футболі, а не на роботі, як усі думають.

Найцікавіше для мене в роботі — постійний рух. Коли я ще на практиці був, притулявся до лобового скла і дивився, як піді мною біжать шпали.

Машиніст поїзда дивиться тільки вперед. Корисна звичка не лише в роботі.